Теофіпольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 - Обдаровані діти
Четвер, 08.12.2016, 21:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Теофіпольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Обдаровані діти


ПОРАДИ ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРАЦІВНИКУ 

Структура роботи з обдарованими дітьми

Комплекс заходів пошуку, навчання та виховання творчих, обдарованих дітей

 Система роботи з обдарованими дітьми в Теофіпольській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1


Проблема навчання обдарованих дітей. Неуспішність учнів і шляхи її подолання

Обдаровані люди приносять велику користь суспільст­ву, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, дер­жавою, школою і сім'єю постає проблема навчання і ви­ховання таких дітей.
Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в за­гальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно ви­соким розвитком мислення, довготривалим запам'ято­вуванням навчального матеріалу, добрими навичками са­моконтролю в навчальній діяльності, великою працездат­ністю та ін. їм притаманна неординарність, свобода ви­словлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній — дизайнерам, конструк­торам, художникам, письменникам; раціонально-образ­ний — історикам, філософам, учителям; емоційно-почут­тєвий — режисерам, літераторам. Щодо обдарованих уч­нів особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглиб­леному вивченні предметів на основі широкого ознайом­лення їх із сучасною наукою; створення умов для задово­лення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвит­ку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість. Форми роботи з цією ка­тегорією учнів — групові та індивідуальні заняття на уро­ках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомо­стями, які вони можуть отримати в процесі виконання до­даткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інфор­мації. У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглиб­леного вивчення навчального матеріалу, його системати­зацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. До­машні завдання для таких учнів повинні бути творчими.
Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють системою позакласної та позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів твор­чості, зустрічі з ученими та ін.). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо ке­рувати позакласним читанням учнів. Учителі мають нала­годжувати контакти з позашкільними установами, де зай­маються їх вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.
У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людсь­кою природою, а відсутністю сильних натур, здатних вия­вити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в само­освіті — самовихованні, в критичному самоосмисленні за­гальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.
Розвиток обдарованих дітей гальмується через: відсут­ність соціально-матеріальної бази, потрібної для вияву різ­нобічних талантів дітей, їхньої творчості; формалізовану, механізовану та автоматизовану систему навчання; поне­волення дитячої обдарованості бездуховною масовою куль­турою; відсутність психологічної допомоги дітям у подо­ланні комплексу неповноцінності.
У вихованні цієї категорії дітей особлива відповідаль­ність лягає на сім'ю. Неправильний підхід до талановитих дітей у родинному колі, їх обожнювання призводять до не­гативних наслідків. А. Макаренко у своїй «Книзі для бать­ків» наводить цікавий приклад виховання єдиного сина в сім'ї Кетових. Завдяки детально продуманій системі вихо­вання Вітько швидко випередив однолітків у навчанні. У п'ять років він правильно говорив російською і німецькою мовами, в десять — почав знайомство з класичною літера­турою, у дванадцять — читав в оригіналі Шекспіра, «пе­рескочив» через десятий клас, а в сімнадцять вступив на фізико-математичний факультет університету, вразивши професорів своєю обдарованістю та ерудицією. Проте він сформувався як егоїст, холодний цинік, байдужий до всьо­го і до всіх. Головним для нього був він сам, його успіхи й задоволення. Тому так бездушно відмовляється він при­нести з аптеки ліки хворому батькові.
Педагоги і батьки повинні керуватися твердженням В. Сухомлинського про те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.
Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвит­ку здібностей, обдарувань і таланту створюються профіль­ні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані шко­ли, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчаль­но-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, на­правлення на навчання і стажування до провідних вітчиз­няних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).
Важлива роль у підтримці інтелектуально здібної ди­тини, здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до ЗО тисяч учнів шкіл та профтехучилищ. Працюють з ними учені з більш як 35 вищих закладів ос­віти та наукових установ НАН України.
Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. В школах Англії надають великого значення ро­боті з ними. Передусім цьому сприяє жорстка диференціа­ція навчання і селекція, раннє виявлення обдарованості; надання допомоги сім'ям з низьким рівнем доходів для оп­лати навчання дітей у приватних школах з тим, щоб до­помогти обдарованим дітям з робітничого середовища здо­бути найкращу освіту; створення гомогенних груп, в яких є змога ефективніше організувати навчання обдарованих; індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість навчального розкладу; створення міжшкільних спеціальних курсів для обдарованих дітей; прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів; використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі, насамперед комп'ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання, а також методу проектів, що самостійно розробляються, організа­ція конкурсів та олімпіад.
У СІЛА для дітей з особливими здібностями існує при­скорене навчання, програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині мо­жуть дозволити почати навчатися в школі раніше. В її сті­нах створюють умови для засвоєння нею програми швид­ше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Мож­ливе дострокове переведення із класу в клас. У роботі з та­кими дітьми практикують швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп приско­реного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовуються програмоване та індивідуа­лізоване навчання і комп'ютер.

Неуспішність учнів і шляхи її подолання
Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтов­но досліджували відомі вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними, контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить приблиз­но 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою уск­ладнює роботу вчителя.
У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і від­ставання. В. Цетлін дає таке їх визначення.
Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розді­лу, в кінці чверті, півріччя).
Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тим­часовою межею для визначення успішності.
Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспіш­ність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.
Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18, негативному став­ленні до навчання — 14, негативному впливі сім'ї, одно­літків — 13, великих прогалинах у знаннях — 11, слаб­кому здоров'ї, втомлюваності — 9, слабкій волі, недисци­плінованості — 8%.
Загалом причинами неуспішності можуть бути загаль­не та глибоке відставання з багатьох предметів і за трива­лий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.
В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у нав­чанні: а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв'язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання; б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відволікається в ті моменти уро­ку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, по­долання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не кон­тролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не мо­же перевірити отриманий результат і хід роботи; д) не мо­же відтворити визначення понять, формул, доведень, вик­ласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не ро­зуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.
Причини відставання у навчанні поділяють на такі гру­пи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, відсутність на­вичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недис­циплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідаль­ності); 3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладан­ня, недостатня організація індивідуальної та самостійної ро­боти учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) не­гативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).
Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є голов­ною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трап­ляється втричі частіше, ніж у дівчат.
Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; по­силення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відста­вання з одного предмета чи предметів одного профілю не­обхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мис­лення учнів; диференціювання завдань з усунення прога­лин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засво­єних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до нав­чального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.
У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.
Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відпові­дати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одра­зу по закінченні уроків.
Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажан­ня працювати якнайкраще.
Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бу­ти різноманітними і водночас суто індивідуальними.
З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розка­зати правило, навести відповідний приклад. З часом педа­гог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладнен­ням її від заняття до заняття.
Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.
Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педа­гогічного колективу на її профілактику, диференційова­ний підхід до учнів, концентрування уваги на вдоскона­ленні методики викладання складних предметів, система­тичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспіш­ності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного кон­тролю за станом роботи з невстигаючими учнями.
Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяль­ності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз за­хворювання» — причини неуспішності в кожному кон­кретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; ви­являти терплячість, доброзичливість.
Певну роль у подоланні неуспішності школярів відігра­ють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до сис­тематичного навчання у звичайних умовах, а також з чис­ла невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії де­фективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особли­вих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продов­жувати навчання в середній школі.
Важливий чинник успішної роботи класів вирівнюван­ня — відносна однорідність складу учнів, порівняно одна­кова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість ма­неврувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учня­ми, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швид­кого просування, в процесі якого усувається колишнє від­ставання. Певне значення має також наповнення класів ви­рівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.
У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають ін­дивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані по­сібники, створюють спеціальні комп'ютери для індиві­дуальної роботи.

Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту
http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd

Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz