П'єса-водевіль "Жартівниця" - Мої файли - Каталог файлів - Теофіпольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
Четвер, 08.12.2016, 21:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Теофіпольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

Категорії розділу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог файлів

Головна » Файли » Мої файли

П'єса-водевіль "Жартівниця"
07.03.2013, 22:29

М.Альбіковський

ЖАРТІВНИЦЯ

водевіль

Кирило Зозуля – господар, чоловік статечний

Люба – його дочка, гімназистка

Оверко – наймит

Віктор Олексійович Трохименко – сусідський парубок

 

Дія відбувається в хаті Зозулі

 

Зозуля і Люба

 

Зозуля – Скинь! Скільки разів казав тобі – скинь!

Люба – Не скину!

Зозуля – Скинь негайно!

Люба – А я сказала: „Не скину!”

Зозуля – Скинь зараз же! Негайно скинь!

Люба – Нізащо, нізащо! Нізащо на світі! Ну чого ви, таточку, голубчику розходилися?

Зозуля – Скинь із себе оце дрантя! Скинь!

Люба – Ну чого ви розкричалися буцім-то на малу дитину? Я вже вийшла з того віку, коли навколішки ставлять або в комору запирають. Мені вже час своїм розумом жити.

Зозуля – Ви бачите, як з батьком заговорила?

Люба – Таточку, голубчику! Але ж я з вами не сперечаюся, я тільки не хочу вдягати оту городську одежу, бо вона мені так уже надоїла!

Зозуля – Ну невже тобі краще у цій селянській одежі, ніж у найкращій городській моді?

Люба – Ну звичайно, що краще. Це ж моя рідна українська одежа. Може я по ній скучила. Та ж вона подивіться яка гарна. Таточку!

Зозуля – Господи!

Люба – І спереду, і ззаду, і з цього боку, і з цього! І сорочку ж я сама вишивала. А чобітки? А чобітки? (танцює і приспівує)

Туп-туп чобітками

Наче брязь підковками

…………. (Цок, круть, скріпочка?)

Бо я зроду така!

Зозуля – Ой, жартівниця! Ой, баловниця!

Люба – Бо я ваша єдина кохана донечка, яку ви любите і балуєте.

Зозуля – Люблю, люблю донечко, люблю. Тому прошу тебе: скинь з себе українську оцю одежу і одягни найкращу городську моду!

Люба – Навіщо?

Зозуля – Розумієш, день сьогодні такий.

Люба – Який же сьогодні день?

Зозуля – Високоторжественний!

Люба – А щось не знаю в календарі такого празника...

Зозуля – Е! В календарі – нема! А задля нас з тобою – є! Особливо, для тебе.

Люба – Для мене? А що ж у мене таке сьогодні: родини чи хрестини?

Зозуля – Заручини! Жених приїде!

Люба – Жених? До мене?

Зозуля – Звичайно ж не до мене. Я ж заміж не збираюся.

Люба – Та ж я так само заміж не збираюся! І того жениха звідси – по пиці!

Зозуля – Е-е. Ти дивись, щоб я тобі потилицю не начухав зараз!

Люба – Таточку, голубчику! Ну що це з вами сьогодні сталося? Ні сіло ні впало дайте сала – вже й жених приїде. Де ви того жениха знайшли? Десь під лавкою викопали чи що?

Зозуля – Не під лавкою, а достойний жених – нашого сусіда Трохименка синок.

Люба – Та ж я його не знаю. Ніколи, навіть, і в вічі не бачила.

Зозуля – Донечко, то не страшно. Коли приїде – познайомитесь. Тільки ж, Любонько, присядь...От коли він приїде, ти ж його по людському прийми, бо я, ти знаєш, оце пообідав і щось спать схотілось. То я піду відпочину, а ти ж його прийми як треба і гляди мені – коника ніякого не викинь, бо я тебе знаю – жартівницю.

Зозуля пішов

Люба сама

Люба – От же ж налагодив чортяка того жениха... Ну постривай же – я тебе прийму по своєму, будеш знати, як в чужу хату непроханим лізти.

Голос Оверка – Іван! Бичків у хлів!

Люба – Оверко... (гукає) Оверку! Оверку!

Оверко – Чого?

Люба – А йди швидше сюди!

Оверко заходить

Оверко – Чого вам, панночко?

Люба – Ставай тут і кажи: ти мене любиш?

Оверко – Тобто як, панночко?

Люба (перекривляє) Тобто як, панночко? Я тебе питаю, чи ти мене любиш?

Оверко – А як же Вас не любити? Хіба Ви мені лихе зробили чи що?

Люба – Так так і скажи: люб-лю.

Оверко – Люб-лю...

Люба – От молодець! А дуже?

Оверко (набік) Чого вона причепилась до мене?

Люба – Ну кажи: дуже любиш?

Оверко – Дуже!

Люба – А як саме?

Оверко – Як вареника в сметані!

Люба – Ой, як смачно! Тільки ж диви – мене не з’їж!

Оверко – Е ні, пані, Ви велика – подавлюся.

Люба – Ну якщо ти мене любиш „як вареника в сметані”, то зараз же заприсягнись мені, що ніколи нічого нікому не скажеш!

Оверко – Їй Богу, не скажу!

Люба – Стривай, а що саме ти не скажеш?

Оверко – А я по чім знаю?

Люба – Ото ж бо! Отож мовчи і слухай!

Оверко – Слухаю.

Люба – Підніми вгору руку і проказуй за мною: Я, Оверко, батька як звали?

Оверко – Я, Оверко, батька як звали...

Люба – Та ні! Твого батька як звали?

Оверко – Юхим.

Люба – Ага... а прізвище твоє як?

Оверко – Що?

Люба – Ну, фамілія?

Оверко – Недотепа!

Люба – Ну, воно й видно!

Оверко – Зроду такий.

Люба – Ну, добре. Проказуй далі: Я, Оверко Юхимович Недотепа...

Оверко – Я, Оверко Юхимович Недотепа...

Люба – Присягаюся панночці...

Оверко – Присягаюся панночці...

Люба – Любові Кирилівні Зозулі...

Оверко – Любові Кирилівні Зозулі...

Люба – Підніми вище руку.... далі буде пишіть alex-7505@i.ua

Категорія: Мої файли | Додав: alex-7505
Переглядів: 930 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.3/7
Всього коментарів: 0
Пошук
Друзі сайту
http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd

Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz